Олена із дочками Поліною та Олександрою приїхали з м. Харків, з одного з найзруйнованіших спальних районів Рогань.
Нажаль, зрозуміти, що таке війна дітям та Олені довелося не із новин. Через масовані артилерійські обстріли вони вимушені були ховатися в холодному та необладнаному підвалі.
Зрозумівши, що бойові дію в місті не вщухають, родина Олени прийняла рішення виїхати. Залишити довелось все… власну оселю, улюблені іграшки дівчат, шкільні та танцювальні приладдя, спогади про безтурботне минуле. Саме безтурботним це минуле ми почали вважати з війною. Важкості рішенню додало ще й те, що в Харкові на Рогані залишилися літні батьки чоловіка, а рідна мама з молодшою сестрою та племінницями Олени виїхали до Люботина Харківської області.
“У нас родичів по Україні немає. Ми виїздили якраз в нікуди і ні до кого. Дорога зайняла в нас 4 дні… ми їхали, зупиняючись лише на ніч в різних містах України та паралельно шукали для себе безпечне місце. Дякувати Богу, мої колеги порадили санаторій “Джерельний”, – ділиться Олена.
Так, з початку березня мама з двома доньками 9-ти та 14-ти років намагаються відновити власне життя. Старша Олександра дистанційно займається зі своїм класом, адже приватний харківський ліцей зміг організувати навчальний процес. Молодша Поліна зарахована до дистанційного навчання в місцевій школі Борислава. Мама Олена працює також дистанційно та підтримує доньок наскільки це можливо сьогодні. Скоро дівчата відновлять свої заняття англійською з репетитором з Харкова, яка також вимушено переїхала до Польщі.
“Я щодня дякую керівництву та працівникам санаторію за прихисток. Найменше, що я можу зробити це допомати з повсякденними турботами, приймати участь в чергуванні та бути волонтером для тих мешканців, кому потрібно виїхати до міста. Також окремі слова подяки тим, хто допомагає санаторію з продуктами, одягом, побутовими речами. Наші люди – це сила України! Сьогодні я в цьому впевнена”, – каже Олена.